Хаос, герменевтика, журналістика, або Світоглядницькі засади творчості у мас-медіа

Другим можна вважати питання методології: як з ним поводитися. Сам хаос можна поділити на три очевидні рівні. Хаос першого рівня - те, що ми вже бачимо (або про що вже здогадуємося), але чого ще не розуміємо. Так колись люди бачили грозу - але не розуміли її суті. Хаос другого рівня - те, чого ми ще не знаємо, про що ми поки що навіть не здогадуємося, темний простір абсолютно невідомого, що може завтра або через багато років стати у порядок денний пізнання-перетворення. Так люди колись нічого не знали про ядерну енергію. Хаос третього рівня - те, чого ми ніколи не зрозуміємо, або чудо. Фізики й математики, як на загал, вже давно придивляються до хаотично утворюваних систем або таких, що здаються хаотичними. Однак людинознавство та суспільствознавство роблять у цьому напрямкові перші кроки, і одним з таких кроків від світу зовнішнього до світу внутрішнього є книга американця Джеймса Глейка 'Хаос.

Створення нової науки' (1), на жаль, ще не перекладена українською мовою. Відколи я прочитав, як М. Ю. Лєрмонтов назвав зоряне нічне небо: 'Хорьі стройньїе светил', - я не сприймаю світ як хаос. Тому з таким зацікавленням була прочитана ця книжка. За нею знайшлася й інша, що вийшла в Москві - колишнього киянина В. С. Єгорова 'Рационализм й си_-нергизм'. Протиставлення того, що не є ще зрозумілим (хаосу), тому, що вже пройшло цикли нашого розуміння (знанню), дуже важливе в справі дослідження герменевтичного феномена. Хаос є предметом герменевтики. З ним вона має справу, переробляючи невідоме спочатку у непізнане, потім у побачене (зрозуміле), далі в інтерпретоване й ще далі до застосованого. Так відбувалося безліч разів за історію людства. Ніхто не знав нічого про електричну енергію. А вона існувала (в блискавці, у притягненні волосин до бурштинових гребенів (звідси й назва електрики, так давні греки називали бурштин, який вибирали з піску, це слово причетне до слова 'вибори', в нашій мові - електорат й інші подібні слова). Потім прийшов час досліджень, і те, що здавалося абсолютно хаотичним і некерованим - гроза! - стало простим і зрозумілим: світлом, теплом, засобом комунікації тощо. Одна з найбільших проблем - чи насправді хаотичний хаос. Те, чого ми не знаємо, має власні закони чи, навпаки, співіснує без жодного закону (що, втім, теж є свого роду законом 'загального відкидання законів')? Чи справедливо броунівський рух часток називають хаотичним, чи в такому разі плутають удаваність з видимістю й їх обидві з сутністю? Кажучи мовою Глейка, чи пов'язаний політ метелика в одному штаті з результатами виборів у іншому? Недарма університет Арізони спонсорував серію лекцій 'Порядок у хаосі' (1, с. 317). Глибока проблемність відносин порядку й хаосу віддзеркалена в Оксфордському словникові сучасної англійської мови: 'Хаос: повна відсутність порядку або форми' (12, с. 95). Більш науково виклав сутність справи 'Советский знциклопедический словарь': 'У грецькій міфології безмежна первісна маса, з якої утворилося згодом усе існуюче. Пе-рен.: безладдя, гармидер (13, с. 1437). Крім іншого, ці приклади показують, як швидко й радикально змінюється в останні десятиліття наука. Якщо хаос протистоїть порядку, й якщо порядок є окремим випадком хаосу, то чи можна в якийсь спосіб визначати або принаймні передбачати результати певних причин? Все це питання зовсім не байдужі для журналістів. Те, що вони висвітлюють щодня, є віддзеркаленням хаосу чи пізнанням закономірностей, існуючих у хаосі? Зовсім небайдуже для людства запитання... Наведемо тут думку одного з найпопулярніших і найсуперечливіших філософів нашого часу Р. А. Уїлсона, 'Стохастичний процес - це серія випадкових подій, але серія особливого роду. У стохастичному процесі певний фактор або дія здійснюює вибір - виділяє у випадковій послідовності процес, який не є випадковим' (15, с. 112). Неважко побачити, як легко слова 'певний фактор' замінюються на 'свідомий журналіст'. Отже, дя нас (як і для всіх інших, але для нас, Постачальників Інформації до столу Її Величності Масової Свідомості, особливо) відділення беззаконня від стохастичності й співвіднесення стохастичного-на-наш-погляд з реальним законом, що діє у світі, й є справою професійної честі. Те, що протирічить закону, є або облудою, або чудом (або ще не пізнаним законом). Відтак треба розвести дві теорії окремо: теорію хаосу й теорію чуда, або вивести другу за межі першої, й тоді все стане зрозумілим. Треба відокремити непізнане від непізнанного. Непізнане вивчає теорія хаосу. Але цього мало. Непізнане не можна вивчати за законами вже-пізнаного: в хаосі діють інші закони, теж ще не пізнані нами. Саме це дало підставу Глейку висловити ключову його думку: 'Коли починається хаос, класична наука закінчується' (1, с. 3). Тому його книга 'Хаос' має підзаголовок: 'Творення нової науки'. ему, шляху, яким теоретики політики обговорюють напруження, що призводять до збройного конфлікту. Хаос ламає межі, що розділяють різні наукові дисципліни. Оскільки це наука про глобальну природу систем, вона зібрала разом мислителів з напрямків, що далеко віднесені один від одного.

Найзавзятіші захисники нової науки йдуть так далеко, що стверджують, ніби наука двадцятого століття запам'ятається лише трьома речами: відносністю, квантовою механікою та хаосом' (1, с. 5-6). Наступна фраза, при всій її парадоксальності й надзвичайності для українського читача, сповнена глибокого змісту й має неспростовну аргументацію: 'Теорія відносності показала іллюзорність ньютонівського абсолютного простору й часу; квантова теорія показала примарність ньютонівського контрольованого вимірювання процесів; хаос показує нереальність лап-ласівських поглядів на визначеність передбачень...' (1, с. 6). 'З появою (теорії) хаосу молоді вчені почали думати, що вони бачать початки надійної зміни всього у фізиці' (1, с. б). І хоч Глейк оперує все-таки здебільшого на полі фізики, а не 'лірики', зауважимо: таке саме відбувається і в науках про людину й суспільство, а відтак має бути віддзеркалене й у журналістиці. Й людям, що в ній працюють, краще все-таки розуміти, якими речами вони оперують.

Погляди Дж.

Глейка на світоустрій часом позначені справжньою геніальністю: 'Еволюція є хаосом зі зворотнім зв'язком (feed back)', - сказав Джозеф Форд. Так, всесвіт є випадковість та розкиданість. Але випадковість з напрямом (спрямуванням), що може створювати дивовижні складнощі. Та, як А. Лоренц віднайшов так давно, розкиданість є агентом (умовно) порядку'. 'Бог грає в кості зі всесвітом, - була відповідь Форда на відоме запитання Ейнштейна. - Але у них кості зі зміщеною вагою'. І головний предмет для фізики зараз: знайти, якими правилами вони користуються та як ми можемо скористатися ними у наших власних цілях' (1, с. 3 14). ' Варіант перекладу: 'Але Він ставить запитання з заздалегідь відомою відповідаю' (Тут і далі переклад мій - В. В.). Створення теорії хаосу є наближенням до теорії чуда, за якою йде теорія всього. Вище ж цієї останньої не може бути ніяких теорій. Так випливає з книги Дж.

Глейка, хоч цього в ній і немає. Вихідна фраза його книги звучить так: '...Відправна точка - ефект метелика' (1, с. 8). Ціла її глава носить таку назву. При цьому апріорно визнається, що метелик літає хаотично. Це наївне ствердження. Якось я прочитав, що однієї молекули з сигналом-інформацією від самки вистачає, щоб самець-метелик її знайшов і злучився з нею. Відтоді я не думаю, що метелик літає хаотично.

Спостерігаючи життя вуликів, зокрема'танці' бджіл, роботу мурашок навколо їхнього 'міста', поведінку півня, курей, особливо їхнє 'спілкування' між собою та з співродичами з сусідніх дворів, - я помітив, що в цій 'комунікації' немає нічого зайвого. Це в людському спілкуванні є багато порожньої балаканини, брехні, жартів тощо. Дика природа з її напруженою боротьбою за існування такого не визнає. Кожне вороняче 'карр!' сповнене корисної інформації для тих, хто летить поруч або стрибає по землі, воно має вагу в обмінові повідомленнями серед членів зграї. Це у світі людей свобода є усвідомленою необхідністю: в світі тварин, здається, вона є необхідністю неусвідомленою, інстинктивною, але граничною.

Згадаймо: серед чеснот казкових героїв є вміння розуміти мову звірів.

Декому ж цвірінькання птаства здається безладним, хаотичним гамором. Більше того: я маю власні спогади про те, як мене маленьким хлопчиком було насильницьки вилучено з комунікативного світу природи. Я пам'ятаю себе дуже рано. Коли мені було три або чотири роки, мене на літо відвезли з Дніпропетровська до бабусі Наталії Павлівни, що вчителювала в Шульгівці. Мешкала вона у хазяїв, у звичайній для післявоєнного села 'шевченківській' хаті під стріхою. Цілий день я був наданий сам собі, порпався у дворі в купі піску.

Згодом до мене звикли всі мешканці подвір'я. У мене з'явилася подружка: молоденька, чорна з коричневим, курочкапідліток. Коли ціла їхня компанія на чолі з півнем виходила з-за хати, вона відбігала від своїх товарок, щоб поспілкуватися зі мною. Певна річ. я давав їй зерня, але, можу поклястися, вона дружила-зі мною не з цієї причини: це було щось більше, ніж просте годування однієї з курок. Ми дружили, ми обоє раділи зустрічі, ми спілкувалися, обмінювалися новинами, ми разом відкривали світ у дворі й навіть за його межами, куди їй, як і мені, було суворо заборонено виходити. Півень, якого ми обоє побоювалися, не дуже схвально ставився до нашої дружби, але загалом і не заважав додатковому харчуванню молодняка: іншим більше лишалося.

Дорослі курки просто не звертали на нас уваги, перейняті власним клопотом.

Тиждень минав за тижнем, липень котився селом, і зрештою (я пам'ятаю це абсолютно точно й чітко) вони мене прийняли у свою компанію: до мене ставилися як до рівного, я став 'свій'. Я почав розуміти їхню мову! Вона виявилася зовсім нескладною. Не пам'ятаю, чи 'говорив' я щось їм, але їхнє спілкування між собою й зі мною було мені дедалі більше зрозумілим.

Багато років по тому я читав чудову повість 'Чорна курка або підземні мешканці' й з подивом пізнавав подібне (хоч і не під таким кутом зору висвітлене). І ось одного дня все розвалилося геть. Півень (я навіть пам'ятаю, де він у ту мить стояв) щось вигукнув, що мені здалося незрозумілим, і я запитав бабусю, щоб вона мені переклала. Яким же було моє здивування, коли я почув, що півні - не люди, говорити не вміють, а просто кукурікають, і не треба питати дурниць. Я перепитав бабуню - виходило те саме: півні говорити не вміють! Я був вражений, приголомшений: цілий світ перемінився в моїх очах.

Виходить, ми - люди, а вони - ні! (Потім я зі здивуванням знайшов подібне висловлювання Дерсу Узала: 'В тайга різні люди живуть: ведмідь, амба, ізюбр...'. Старий мисливець теж не відокремлював себе від них). Найгірше сталося потім. Як - не знаю, але в той же день цю мою переміну побачили у дворі і - що найгірше - чорна з коричневим курочка, яка вже підросла та стала справжньою молодою куркою. Все змінилося в одну мить. Мене, як зрадника, було викинуто з їхнього товариства. Ніхто більше не звертався до мене з приязним 'ко-ко-ко', мовляв, ми тобі раді, будь з нами, але не заважай^ Ніхто тепер не дозволяв мені наближатися й гладити себе по пір'ю.

Навпаки, при моїй появі всі розбігалися з полохливим гаміром. Я був у відчаю. Ціле моє життя перевернулося. Я лишився у дворі - у світі! - сам. Я не розумів, що сталося, я невтішно плакав, я гукав до них, я просив мою подружку прибігти до мене й навіть виніс її улюбленого насіння, яке мені було заборонено розкидати курям й я брав його потай - але все було даремно. Насіння взяла як всі, й одразу втікла за хату. Ніякого спілкування, ніякої щирості. Вона пробігала повз мене, як повз людину: стрімко поспішаючи, з неприхованим острахом. Між нами виникла безодня: вони - там, я - тут. Тому, коли я пригадую ці події, я не можу погодитися з думкою, що в природі є хаос.

Метелик 'знає', чого він пурхає, і кожен його 'пурх' суворо обґрунтований необхідністю його життя. Те, що ми цього ще не розуміємо - наші проблеми. Отже, 'інтерпретація' (саме в лапках) є у, живих істот. Чому б їй не бути, якщо у них є 'мова'? І чим вищими за розвитком вони є, тим складнішою має бути й їхня 'інтерпретація'. Ця думка не нова. У післямові А. І. Федорова, дослідника спадщини видатного австрійського соціобіолога Конрада Лоренца, до його книги 'Зворотній бік дзеркала', визначено: 'Лоренц відкрив спосіб, що дозволяє відновити еволюційну історію поведінки' (4, с. 485). І вже у своїй вихідній точці ця поведінка не була хаотичною, доводить К. Лоренц. То чому ж ми маємо визнати хаотичною поведінку розумної людини, нехай навіть й у бедламі сучасного суспільства? А отже, не є хаотичним в принципі й саме суспільне життя - хоч ця його якість і не гарантує від нелогічностей у його перебігові (нелогічностей, що є наслідком непередбачуваності поведінки тієї чи іншої людини). Один з найвідоміших російських філософів XX ст. О. Ф. Лосєв рішучо переносить поняття 'хаос' на соціальну дійсність. 'Люди ставлять собі свої свідомі цілі й діють у відповідності з тими чи іншими своїми особистими переконаннями або, в усякому разі, настроями, але виходить з цього щось таке, що їм і не приходило в голову. Бо таким є веління даної соціальної дійсності... Суспільство тим і відрізняється від індивідуалізму, що воно - поза-індивідуальне, над-індивідуальне, зовсім не зважає на індивідууми й здійснює свій шлях не тільки незалежно від волі й знань окремих індивідуумів, але часто й цілком всупереч цій волі й цьому знанню' (3, 27). Відтак, розвиваючи ці думки, дійдемо висновку: те, що здається хаосом репортеру-початківцю, легко піддається розумінню досвідченим газетярам чи телевізійникам. Далі: те, що здається хаосом досвідченому журналісту, є відкритими картами для керівників держав, академіків чи власників банків. Ще далі: те, що здається хаосом власникам банків... Хаос існує не в природі, хаос існує у наших головах. І, отже, впорядкуванню хаосу можна навчитися. І спочатку треба навчитися його розуміти. Це найперше й найскладніше - і водночас найвідповідальніше завдання. На найпершому етапі добре навчитися розуміти різницю між причиною й приводом.

Випадковою була зустріч пана М. з паном Н. у номері готелю 'Київ', за якою розгорнулася масштабна співпраця двої фірм. Однак зовсім не випадковою була їхня взаємна зацікавленість, що вже існувала об'єктивно задовго до тієї зустрічі. Приводом до початку І світової війни було вбивство ерцгерцога Фердинанда у Сараєво сербським націоналістом на ім'я Принцип. Однак причини тієї війни коріняться набагато глибше, у принципах ведення міждержавних стосунків європейських країн. Отже, хаос і герменевтика пов'язані між собою найтіснішим чином. В. Єгоров пише з цього приводу, протиставляючи річ і розуміння речі: 'У межах герменевтики світ природи позбавлений реальності як дійсності поза зв'язком з суб'єктом та пізнавальним відношенням. На місце природи встають її історично змінні образи як проекції культурно-історичних змістів' (3, с. 26). Не піддаючи сумніву обґрунтованість цієї фрази на теренах філософії, зауважимо, що журналістиці вистачить такого розуміння. Вона завжди має справу саме з вторинною інформацією: репортер або нарисовець розуміє те, що герої репортажу чи нарису вже зрозуміли. Але це не принижує й герменевтики: як наука філософського рівня, вона має справу не з природою, а з її абстракцією, світ природи у неї незмінно 'позбавлений реальності'. І.Пригожий та І.Стенгерс, яких можна вважати попередниками В.Єгорова, взагалі вказують на нову сутність герменевтики у її поєднанні з теорією хаосу: 'Хаос плюс квантова механіка... саме квантовий хаос, а не акт спостереження (виділено мною - В. В.), опосередковує наш доступ до природи' (6, с. 10). Напевно, це не відкидає акту спостереження, але додає до нього певну 'приставку' без якої не можна приступатися до розуміння хаосу (див. також 16, с. 79: 'Трагедія сучасного розуму, який 'розгадав загадку всесвіту', полягає у тому, що одну загадку він замінив іншою - загадкою самого себе'. В. Єгоров, схвально цитуючи своїх попередників, йде далі. У нього хаос включає й мислення, а не тільки неживу природу, тут хаос є дійсно ВСЕ. Творець створив матеріальний світ й дав йому закони. У такий спосіб ідея хаосу приводить до думки, що праві як ідеалісти, так і матеріалісти: світ дійсно є результатом саморозвитку матерії, але за непізнанним Божим задумом. Лишається останнє запитання - чи є Бог творцем також й світу ідеального, чи сам є його створінням? За відповіддю звернімося до Святого письма: спочатку було слово, і слово було завжди, і слово було у Бога і слово було Бог. Отже, Бог не є ні матеріальне, ні ідеальне, він є дещо зовсім інше.

Згадаймо дискусію Ейнштейна з Дж.

Фордом, згадану в книзі Дж.

Глейка: Бог задає всесвітові запитання з заздалегідь відомими відповідями. Бог є над хаосом, а значить хаос не хаотичний, і тільки не пізнаний людиною - і не може бути пізнаний до кінця. Якщо б ми пізнали хаос до кінця, ми б опинилися впритул до розуміння чуда. У непізнанності є відстань від людини до Бога: для Нього світ (що здається нам хаосом) має бути зовсім простим, адже Він створив його. А відтак межі герменевтики сягають від передової лінії знання (тобто початку хаосу) тільки до порогу теорії чуда: далі їй вхід заборонено. І перший урок здійснення герменевтичного феномену на межі знання й хаосу можна визначити так: 'Коли настає 'розуміння нерозуміння'? Коли ми переходимо від першого до другого рівня хаосу, точніше, перетворюємо хаос другого рівня на хаос першого рівня? Може, тоді, коли: - практичний досвід показав результати, що не задовольняють попереднього розуміння; - нове знання показало можливість нових результатів, для яких бракує розуміння. Отже, перехід від незнання до розуміння має свої усталені канали, якими, звично або вперше, рухається людська думка.

Герменевтика, трактована тут як методологія, дає багатий матеріал для роздумів та вчинків.

Встановлення закономірностей є, в свою чергу, кроком до усвідомлення системності матеріалу, з яким працює журналіст чи будь-хто інший. Однак з деякими поглядами В. Єгорова та його однодумців погодитися важко.

Протиставлення незнання (хаосу) розумінню (герменевтиці), яке об'єктивно існує й долається саме (й лише) через здійснення герменевтичного феномена, у П. Гайденко за підтримки В. Єгорова виглядає так: 'Культурсуб'єктивізм герменевтики... не в змозі задовільно вирішити проблему раціональності й не може покласти на свої слабкі плечі важкий тягар - бути 'всезагальною наукою' (9, с. 8). Звісно, якщо бачити в герменевтиці саме культур-су б'єктивізм або надмірно наголошувати на ньому - нічого не лишається як відкидати усю безсилу герменевтику . Однак не можна не побачити (11, с. 130 і далі), що саме в сфері масової свідомості цей культурсуб'єктивізм і долається. Саме в контексті спілкування, комунікації тощо, помножений на мільйони інтерпретацій, починає проступати істинний смисл того, що перед цим здавалося хаосом. Так само прихильно цитуючи В. І. Аршинова, автор пише: 'Під самоорганізацією в синергетиці він розуміє процеси виникнення... структур у складних нелінійних системах, що знаходяться далеко від рівноваги' (3, с. 55). Ні, більш вірогідним здається, що ці системи знаходяться саме у .рівновазі - у своїй, специфічній, особливій, ще не пізнаній нами рівновазі. Автор звертає увагу на те, що такі ефекти виникають 'поблизу точок біфуркації, де поведінка системи стає нестійкою.... Цей перехід часто характеризують як виникнення порядку з хаосу' (там же). З цим погодитися також важко, і принаймні з двох причин. Перша: те, що описує автор, є скоріше виникненням нового порядку - з старого, який теж власне не є хаосом у розумінні безладдя, бо підкорений законам (інакше він просто не існував би) - скажімо, законам створення нового з старого. Навіть, уточнимо далі, не виникнення, а явлення нам: все-таки хаос - це не-усвідомлений порядок. Друге (внаслідок першого): замість 'виникнення порядку' краще б сказати 'усвідомлення нами певного фрагменту порядку'. 'Динамічний хаос як певна надскладна впорядкованість, що існує потенційно (ні, просто існує! - В.В.), може проявитися у величезному різноманітті впорядкованих структур' (там же). Врешті, головний висновок В Єгорова: 'Відбувається відмова від образу світу як збудованого з елементарних часток - цеглинок матерії - на користь світу як сукупності нелінійних процесів' (там же, с. 56). І з цією думкою не можна у захопленні не погодитися. 'Синергетика відкриває нові принципи складання еволюційного цілого' (там же, с. 65). Виходить, синергетика - матеріалістична теорія. Якщо світ само(!)організується, тоді ідея Творця втрачає смисл - або виноситься 'за скобки' цього світу! 'Ціле вже не дорівнює сумі часток. Воно якісно інше' (там же). Як журналістам зрозуміти частки, ціле й донести свій версії розуміння до масової аудиторії у світлі нового знання про хаос та синергетику? Адже в цьому процесі передачі інформації відобразиться, втілиться й нелінійність самої журналістики або, інакше кажучи, її вплив доповниться звивами власної квантової хаотичності. Якось на державному іспиті я запитав студентку: чи додає журналістика у суспільстві хаосу, чи, навпаки, збільшує впорядкованість або, принаймні, зрозумілість? Без жодних вагань студентка відповіла, що журналістика додає у суспільстві хаосу! Що ж відбувається далі, на межі другого й третього рівнів хаосу, між невідомим і непізнанним? Теорія чуда завершує остаточне розуміння (але вже не людиною, для людини тут може мати місце бачення, а не розуміння) всесвіту й втілення Бога. Теорія чуда вінчає розуміння (але вже не людське), вона є кінцевим і всеохоплюючим герменевтичним феноменом. Якщо людина зрозуміє чудо, воназагляне в очі Богу.

Найвищий прояв протиставлення буття й свідомості - це протиставлення всесвіту й Бога: так випливає з книги Джеймса Глейка. Це не сказане, але воно присутнє в його книзі. Теорія чуда - це теорія хаосу плюс ще щось. Теорія хаосу вимагає залучення всієї інформації, необхідної для розуміння. Але для розуміння будь-чого - найменшої дрібнички, такої як падіння яблука - вимагається вся інформація про всесвіт. А в теорії чуда - ще й про Бога.

Воскресіння Лазаря не може бути пояснене в межах теорії хаосу: це подія з теренів чудесного. Все, що може бути пояснене фізикою, входить до теорії хаосу. Все, що законами фізики не просто ніколи пояснене бути не може, але, більше того, що протирічить цим законам, - має бути віднесене до теорії чуда. Теорія хаосу ніколи не може бути завершена (втім, як і будь-яка інша теорія, але ця - особливо). Однак теорія чуда ніколи не може бути розпочата: людський розумі не здатен її створити й навіть приступитися до неї: це те саме, що тварину вчити людським знанням, наприклад, викладати псові таблицю множення чи закон Бойля-Маріотта. Теорія чуда охоплює розум вищого порядку, аніж людський. Хаос включає в себе все, що піддається випробуванню причинно-наслідкового зв'язку, хай і найтоншого, хай і найвіддаленішого, як ті глейківські бджоли, мурашки й хмари, вказівкою на протиставлену єдність яких він закінчує свою книгу. Політ метелика й наслідки виборів у сусідньому штаті можуть бути пов'язані між собою (спостерігаючи примхливий політ, кандидат в губернатори штату може прийняти рішення відмовитися від голосування), а можуть бути й не пов'язані. Отже, на запитання, чи стохастичний хаос, треба дати негативну відповідь: ні, інакше нам доведеться 'впустити' чудо в нашу дійсність як норму нашого життя. А все, що не зумовлене причинно-наслідковими зв'язками, що не може бути простежене людським розумом в ланцюгові причин та наслідків, або не перебуває в даному ланцюгу, або є чудом. Теорія хаосу - теорія враховування всіх поцейбічних діючих факторів. А оскільки саме всіх, остільки вона не може бути завершена. Всі фактори врахувати неможливо. Хаос є предметом герменевтики, бо, зрозумілий, він перестає бути хаосом. Але розуміння вимагає верифікації. Повноцінною (внаслідок власної масовості) сферою верифікації є масова свідомість, досконалим її інструментом виступає журналістика. І нарешті, вище всього, найвищою абстракцією є те, що Глейк та його однодумці називають 'theory от everything - теорія всього.

Витончена завершеність цієї споруди з трьох найзагальніших теорій не може не викликати захоплення. Що ж, однак, з цього випливає для журналістики? Журналістика (через герменевтику) має справу з хаосом: вона прагне виявити порядок у хаосі повсякденності, вона органічно не може сприйняти світ як 'чистий' хаос - для неї він вічно оновлюваний і тому вічно цікавий причинно-наслідковий ланцюг. Будь-яка 'інформашка' в газетній полосі або блокові теленовин існує не сама по собі: об'єктивна - вона додає розуміння світу, перекручена - додає облуди. Ця проста думка має, як ми тепер побачили, бездонні філософські глибини. В контексті цієї теми настав час подолати два упередження, що дуже шкодять творчості журналістів: Перше - що світ цілковито контрольований або цілковито ж некон-трольований. Як відоме є фрагментом більш широкого (безмежного!) невідомого, так і контрольованість є фрагментом неконтрольованості. Цей баланс дуже важко дається філософам, можливо, він ще важче даватиметься журналістам. Так, популярний у радянські часи й зараз вчений М. Парнюк писав: 'Дана впорядкованість носить відносний, а не абсолютний характер ...невпорядкованість набуває більш диференційованого рівня й більш різноманітного характеру, даючи більший простір для реалізації законів' (14, с. 95, виділено мною - В. В.). Здається, це дає більший простір тільки для нашого усвідомлення більшої кількості об'єктивно існуючих законів, за якими збудований світ, для більш ефективного використання хаосу й його законів для задоволення своїх потреб. Механістичне, вульгарне ставлення до проблеми під прапором 'єдино істинної' діалектики ми бачимо у формулі цього ж автора: 'Закон настільки розвинутий, наскільки він протилежний хаосу' (14, с. 97). Це - приклад необгрунтованого протиставлення порядку (закону) й хаосу, тобто закону пізнаного й закону ще не пізнаного, необгрунтоване ототожнення хаосу й відсутності будь-якого закону. На це можна відповісти цитатою з В. І. Леніна, який набагато ближче підійшов до суті справи, аніж його численні послідовники: 'Світ є закономірний рух матерії, й наше пізнання... у змозі тільки відображати цю закономірність (ПСС, т. 18, с. 174). Ось інший приклад звульгаризовано-марксистського підходу до суті справи цим же автором: 'Речі, системи речей впорядковані по тій мірі, по якій достигла й диференціювалася сутність' (там же). З цим також важко погодитися.

Порядок - пізнане, хаос - ще не пізнане. Сутність завжди стигла, але не завжди нам дана її стиглість. Друге упередження, яке нам треба подолати, - що світ безконфліктний.

Нормальним станом світу є саме конфліктність. І в цьому сенсі була права та студентка: журналістика, збільшуючи поле масового знання, додає конфлікту між ним і масовим же незнанням. В кінцевом рахунку наша справа - сприяти подоланню хаосу (або, вірніше, відкриттю нехаотичності певних його фрагментів) та випробувати це нове знання на істинність через інтерпретацію й верифікацію його масовою аудиторією. Для людини західного менталітету це азбучні істини. Нам, чиї світоглядницькі традиції віками формувалися під впливом самодержавства, диктатури пролетаріату та культу особи, ці істини ще треба усвідомити.

Журналіст не може плідно працювати, не маючи певних сталих світоглядницьких позицій, 'власної філософії', власного тлумачення 'вічних питань' життя й свого місця в ньому. Тепер це може бути не тільки марксизм-ленінізм, і тому 'власну філософію' кожен випрацьовує самотужки: з студентських аудиторій, з конфліктів повсякденного буття, з спостережень, міркувань, дискусій. Щоб не виглядати 'містечковим філософом', журналіст має перебувати на передових позиціях науки, бути співучасником роздумів науковців над долями світу й людства. А відтак - він повинен прагнути розуміти світ якнайближче до самого світу. Хаос, герменевтика й власне теорія журналістики (або масової комунікації) - три наріжні камені, навколо яких можна не тільки сміливо будувати світогляд, а й пропонувати масовій аудиторії своє бачення всесвіту, суспільства, людини. Бібліографія 1. James Gleick. Chaos. Making a New Science. - London: Vintage, 1998. - 352 p. 2. Бобищев Г. С. Особенности культуры глубинного общения // Вопросы философии, - 1995 -№3. 3. Егоров В. С. Рационализм и синергизм. - М,: Советский спорт, 1997. - 308 с. 4. Лоренц Конрад.

Оборотная сторона зеркала: Пер. с нем. / Под ред. А. В. Гладкого', Сост. А. В. Гладкого, А. И. Федорова; Послесловие А. И.. Федорова. - М.: Республика. -1998.-493 с. 5. Лосев А.Ф. Хаос и структура / Сост. А. А. Тахо-Годи и В. П. Троицкого, общ. ред. А. А. Тахо-Годи и В. П. Троицкого. - М..: Мысль, 1997. - 831 с. 6. Пригожин И. Р., Стенгерс И. Время, хаос, квант. - М., 1994. 7. Пригожин И. Философия нестабильности // Вопросы философии, - 1991 - № 2. 8. Хакен Г. Информация и самоорганизация - М.: Мир, 1991. 9. Яковенко С. И. Философия незамкнутости // Вопросы философии - 1996 - № 2. 10. Гайденко П. П. Проблема рациональности на исходе XX века // Вопросы философии. -1991-№6. 11. Владимиров В. М. Герменевтика журналістики / Монограф1я. - Луганськ: Вид-во Східноукр. держ. ун-ту, 1999. 12. Homby А. В. Oxford Student's Dictionary of Current English - Moscow: Prosveshcheniye Publishers; Oxford University Press, 1983. 13. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. Изд. третье. - М,: Советская энциклопедия, 1985. 14. Категории 'закон' и 'хаос' / Монография. М. А. Парнюк, Б. П. Лазоренко, Е. Н. Причепий и др. - К.: Наукова думка, 1987. - 294 с. 15. Роберт Антон Уилсон.